Танець, можливо — найдавніше мистецтво: воно відображає висхідну до ранніх часів потребу людини передавати іншим людям свої радість або скорботу за допомогою свого тіла. Майже всі важливі події життя первісної людини відзначалися танцями: народження, смерть, війна, обрання нового вождя, зцілення хворого. Танцем висловлювалися благання про дощ, про сонячне світло, про родючість, про захист та прощення. Танцювальні па (фр. pas – “крок”) ведуть своє походження від основних форм рухів людини – ходьби, бігу, стрибків, підстрибувань, стрибків, ковзань, поворотів та розгойдувань. Поєднання подібних рухів поступово перетворилися на па традиційних танців.

Головними характеристиками танцю є ритм – відносно швидке або повільне повторення і варіювання основних рухів; малюнок – поєднання рухів у композиції; динаміка – варіювання розмаху та напруженості рухів; техніка – ступінь володіння тілом та майстерність у виконанні основних па та позицій. Багато танців велике значення має також жестикуляція, особливо руху рук. Танець має різні засоби виразності:

• гармонійні рухи та пози,
• пластика та міміка,
• динаміка – «варіювання розмаху та напруженості рухів»,
• темп та ритм руху,
• просторі креслення, композиції.
• костюм та реквізит.